Орися

Не подалік від вашого гуртожитку засиляють 7 дітей - підлітків. І най смішніше ви зустрічаєтесь в най незрозуміліших місцях. Як от зараз - в клубі де одна з дітей приспокійно розписує за гроші барну стійку

Історія персонажа: Батько відмовися від неї. Росла з мамою. Що тяжко працювала, хоч і заробляла дуже й дуже добре майже не приділяла час донці. Їй було наче на неї всеодно. Тлму хотілося виділитись! Щоб побачили! Почули! Звернули нарешті увагу... Весь час переїзди через мамину роботу. Кожен раз новий колектив. Прив'язуватися - боляче. Такий марматив. 24 лютого. Ранок. Вибухи. Крики! Мами немає, вона не вдома. Телефон. Чути лише гудки та автовідповідач. Вмикаю телевізор. Хоч в той момент мені всього 9 розумію - війна. Вибухи. Шум. Що з мамою? Тряска дверей. Десь летить скло. Що буде далі? Я помру? Двері відкриваються настіж. Сусід яким став ним два тижні назад влітає в нашу квартиру. Бере мене на руки й летить вниз до підвала. В безпеку. Лише встигла з всіх речей - забрати плюшового баранця. Єдиного. Єдиного - мого. Всередині тиша. Всі мовчать. Сусід як спустив, пішов до своєї сім'ї. Я одна. Мама... Мама! Та візьми ж ти слухавку... Мам... Бачу в руці одного дорослого телефон. Новини. Мама. Вона там... мертва. В той будинок влетів снаряд. Тому не бере. Все наче помутніло. Баранчик це все, що є. Наступні два тижні, для неї жах наче з снів. Війна - якже багато у фразі слів.

Забрала молода свм'я до себе. У мене... Тепер є мама, батько та молодша сестра - Діна. Батько Андрій - письменник. Мати Мар'яна журналістка. Теж весь час на роботі. В день молодша на мені. Але ж в вечір, і похвалять і притиснуть в обоймах за плечі. Так. Це мабуть сім'я. Щиро сміюся. Нарешті! Та... бадька, ні тата забрали врешті. На фронт. Ні я все розумію, все знаю! Він тепер мій рідний дім захищяє, рідну землю, сім'ю. Просто що як він не повернеться?... Як мама. Моя. Мар'яна втомлена. Синці підочами. Ні. Не можна їй що таке казати! Їй треба хоч трохи відпочити. Неважливо що в мене окрім навчпння буде ще вдвічі більше роботи. Це ж тепер моя мама. Діна... моя люба сестричко. Я тебе люблю, так сильно як ти навть не уявляєш. І піклуватися буду завжди.

Місяць. Один. Другий. ВІн не повертається. Чому люди? Мар'яна тепер кричить з кожної крохи. Нічого. Поки з нею й молодшою все добре - потерплю ще трохи. Вона ж мене любить? Це ж правда? Синець на руці каже "незовсім"

День "х". Сьогодні моя мама сказала що їдемо за кордон. Мені треба зібрати речі. Поїдемо порізно. Бо квидки важко дістали й так вийшло. Я їх люблю, Діну найбільше.

День "х". Мене надурили. Скористались. Скурили і викунули як сміття. Мене віддали в дитячий притулок. Зараз ось ось мені буде 12. Баранець, ти знав що ти навть зараз - все?

День "х". Познайомилась з компанією. Зі мною дюдей так 7. Тепер вони моя сім'я. Домовились з таршими на літні канікули про можливість знімати кімнати навпроти університету. Я не проти